Суперечка між Президентами Польщі та України спалахнула через вшанування підрозділу УПА та його назву. Для частини українців це — символ боротьби за незалежність. Для значної частини польського суспільства — нагадування про Волинську трагедію та болючі сторінки історії.
Польська сторона заявила, що героїзація структур, пов’язаних з УПА, є неприйнятною без чесного погляду на злочини проти польського населення.
«Не може бути справжнього примирення без правди про Волинь і без належного вшанування польських жертв», заявив Кароль Навроцький
Українська ж сторона наголошує: не можна зводити всю історію визвольного руху лише до трагічних епізодів.
«Ми повинні поважати пам’ять усіх жертв і водночас не дозволити історії роз’єднати народи, які сьогодні разом захищають свободу», відповів Володимир Зеленський.
І, здавалось би, на цьому можна було б зупинитися та продовжити розмову істориків. Але політика — річ емоційна.
Навроцький прийняв рішення позбавити Зеленського польського ордену "Білого орла". Зеленський відправив нагороду поштою. Жест гучний, символічний і дуже медійний. У соцмережах одразу заговорили про «кінець братерства», «зраду» та інші великі слова.
І тут починається найцікавіше. Бо якщо відійти від образ і заголовків, виникає просте питання: хто найбільше радіє сварці України та Польщі?
Відповідь очевидна — Москва.
У Польщі є чимало людей, які щиро бояться великої війни з Росією. Їхня логіка приблизно така: краще жити у неприємному, але мирному співіснуванні з сильним сусідом, ніж ризикувати всім у відкритому спротиві. Україна ж після 2022 року стала прикладом іншого вибору — опиратися, навіть якщо це дорого коштує.
Не всім у Європі комфортно дивитися на такий приклад. Бо він ставить незручне питання: а що робили б ми?
Треба чесно сказати: історичних образ між українцями та поляками вистачає. Волинська трагедія не виникла «на пустому місці». Їй передували десятиліття конфліктів, дискримінації українців у міжвоєнній Польщі, взаємної радикалізації та насильства. Але так само чесно треба сказати й інше: це не виправдовує масових убивств мирних людей.
Хто більше винний? На скільки відсотків? Які були причини й наслідки? Це робота істориків, архівів і довгого шляху взаємного визнання болю обох народів.
Політики ж часто намагаються розв'язувати такі питання короткими гаслами. А історія коротких гасел не любить.
Сьогодні Україна воює за виживання. Польща — один із її ключових союзників. Так, між нами є складна історія. Так, про Волинь потрібно говорити. Так, українці мають право на власну пам’ять про боротьбу за державність.
Але зараз важливо не дозволити минулому перетворитися на зброю в руках третьої сторони.
Історичні суперечки між українцями та поляками реальні. Але нинішнє роздмухування ворожнечі найбільше вигідне Кремлю. Ворог сьогодні не у Львові й не у Варшаві. Ворог — там, де потирають руки, дивлячись, як дві сусідні нації починають сваритися замість шукати шлях до примирення.