Але облаштування сцени, світло й інші матеріальні цінності там наші. Як оцінити ті цінності? І ми зараз навіть не о дороговартісної (по нашим міркам) сценографії до «Мобі Діку», «Где-то и около», «Та, що вмирає» чи «Наркоматів». Як оцінити віденські стільці, які використовувалися в етюдах всіх студій театру на протязі 20 (чи навіть більше) років? Скільки коштує старий алюмінієвий електричний чайник, з якого заварювали мате ті ж самі люди, в перерві між етюдами на тих самих віденських стільцях? Чого варті старі касети, диски, альбоми з фотографіями і відео? Скільки коштують костюми, яких більше ніколи не одягнуть? Чашки, пуфики, уфо, вішак, шкаф, попільнички, музичні інструменти, ходулі, ширми чи копія картини Куїнджі?
Ми сприймаємо цей простір як дім. І нехай зараз він пустує, але він памʼятає любов, дружбу, щастя і загострене відчуття життя. І ризик втратити цей дім для нас рівнозначно втраті близької людини.