Довжина кордону Харківської області з Російською Федерацією — приблизно 315 кілометрів. Вздовж нього розташовані декілька десятків українських сіл та селищ. Де попри постійну загрозу обстрілів та наступу продовжують мешкати тисячі українців.
Безпека
Далеко не всі прикордонні пункти Харківщини пережили окупацію та є зруйнованими. Від Сумщини до Дергачівщини ворог не зміг прорвати кордон. Але деякі громади намагається знищити обстрілюючи з території рф. Найбільше потерпає Золочівщина, терор якої лише посилився після Харківського контрнаступу. Саме тому, частина сіл Золочівської громади та Дергачівської пусті або там під обстрілами проживають одиниці.
Чим далі села від кордону, тем більше в них місцевих мешканців. А також переселенців, які тікали з Харкова, окупованих громад та тих, де фронт. Багато кому немає куди повернутися.
При цьому мешканці практично всіх сіл пережили падіння ворожих БпЛА, ракет, КАБів - в залежності що куди долітає. Та на щастя, у більшості падає у полях.
А всі поля навколо перериті окопами, перекрити зубами "дракону" та колючим дротом. Так будують перша, друга та третя лінія оборони. Військові говорять, це захист на довгі роки.
"Але оптимізму це не додає, - говорять місцеві, - якщо окоп за городом чи то за селом, це що значить, нас кинуть, й оборонятися будуть за нашим селом якщо що?"
Але пояснювальної роботи з селянами зазвичай ніхто не веде.
Економіка
У переважній більшості економіка сіл у прикордонній зоні завжди будувалася на сільському господарстві. І на пенсіях та соціальних виплатах. Більші роботи немає.
Наразі з сільським господарством складно. У Харківській області потенційно заміновано близько 574 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь, що становить приблизно 30% від загальної площі таких земель у регіоні. Це не тільки деокуповані території, але й ті самі де живуть люди, адже мінування відбувається і через обстріли. Та і самі обстріли нищать і техніку, і людей. Захисні споруди також скорочують площу орних земель. Особливо це впливає, коли окопи переривають фермерські ділянки, а не поля великих господарств. Тому нерідко можна побачити, тут колючий дріт, а майже під ними - озимі.
Але сіяти можна не всюди і процес цей більш повільний. Тому що класних спеціалістів мобілізували з сіл ще в 2022 році. Адже якщо тракторист, то й танкіст. Щоправда, частина з цих чоловіків вже повернулася, поранені та обгорілі, тому працювати можуть не всі. При цьому в селах є чимало тих, хто пішов добровольцями, а є ті хто ухиляються, зокрема з переселенців та тих, хто повернувся до батьків з міста. Не в армії з різних причин, переважно через страх. За даними старостатів цих чоловіків в селах нема, вони не реєструються, а що там по хатах невідомо. Хтось готов працювати на селі, але бояться.
"У сусідньому селі на агрогосподарстві дають "бронь", але лише до жовтня. А що далі? Тоді вже точно "заберуть", тому буду краще вдома. Може десь неофіційно підроблю влітку, - говорять ухилянти.
Їздити "в місто" на роботу з кожного села також не вдається.Адже там ТЦК. А тим хто за малий, або за старий за віком, або має відстрочки також не можуть. Адже немає постійного транспортного сполучення - автобус у кращому випадку пару разів на тиждень. Та й там підприємства бомбардують та намагаються знищити разом з людьми, як в Богодухові.
Тому молоді 18+ дійсно заходить реклама контракту ЗСУ, що активно пропонується у всіх невеличких містах України. Це соціальний ліфт, дуже схоже на російські реалії.
Тем більше, що ті сільські діти яким наразі 18, вони десь з 12-13 років фактично нічому не навчалися, ковід та війна - онлайн навчання далеко не у всіх сільських ліцеях якісно. Хоча, безумовно, є герої серед вчителів, хто опікуються дітьми. Тому тим, кому не пощастило, не мають додаткових можливостей і тому вони дискриміновані державою в освіті і мають працювати на некваліфікованій роботі або йти в армію.
Настрої
Українській схід ще з радянщини був виданий Україною на роздертя "руському миру." Попри національні традиції у побуті, рушники та вишиванка, сюди доїжджали лише московські попи та депутати ОПЗЖ, через адмінресурс велася їх агітація у впереміш з гречкою. Саме тому села переважно стабільно голосували за Кучму, Януковича тощо. При цьому люди ніколи не вважали себе росіянами та путін не чекали.
Війна змінила настрої. Ненависть до росіян очевидна. Але якщо родини тих, хто воює, хочуть закінчення війни та СПРАВЕДЛИВОГО миру, родини тих, хто не воює хочуть будь-якого миру швиденько.
Й так, вони більш вразливі для російської пропаганди та росіян. На прикордонні й раніше легше було "спіймати" російське телебачення з його шоу та кіно, російське радіо й зараз "добиває", а українського продукту майже немає, радіо та телебачення працюють погано, сталого зв'язку немає, якщо є інтернет люди не розуміються на інформаційній гігієні. Де фейки та ШІ їм ніхто не роз'яснює, а Національний марафон трохи набрид та не викликає довіри.