29 січня 1918 року на залізничній станції Крути був бій, а не побоїще.
29 січня в Україні відзначають річницю бою під Крутами, який для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність, прикладом для сучасних захисників України, як успішно боротися проти численного ворога.
107 років тому українські вояки й добровольці зупинили на кілька днів наступ більшовиків на Київ. У той час в Бересті тривали переговори між Українською Народною Республікою та країнами Четверного союзу щодо мирного договору. 9 лютого 1918 року його підписали. Цей документ визнав незалежність Української Народної Республіки і став підставою для надання військової допомоги Україні у відбитті російської агресії.
Харків із боєм під Крутами пов'язує пам'ять про Валентина Отамановського. Історик, засновника "Братства самостійників" (1914), депутата Української Центральної Ради, учасника бою під Крутами в складі 1-ої Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Його переслідувала радянська влада. У Харкові (з 1958) викладав латину в медичному інституті. Пішов з життя у 1964. Валентина Отамановського поховано на 2-му цвинтарі. Щороку харківці приходять сюди щоби віддати шану діячу.
Більшовицькій пропаганді, а потім і деяким сучасним політикам було вигідно поширити міф про участь у бою під Крутами недосвідчених юнаків. Втім, насправді все було не так.
У бою під Крутами брало участь біля 400 юнкерів – старшин і курсантів Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького, які на той час уже мали бойовий досвід (деякі з них навіть пройшли фронти Першої світової), а також бійці Куреня Смерті – добровольчого підрозділу, сформованого з вояків, які повернулися з Першої світової війни, та вільні козаки з міста Глухова – теж старші люди, які мали бойовий досвід. Саме вони, а не гімназисти та студенти без вишколу, складали основні бойові сили оборонців Крут.
Із Студентського (Помічного) куреня Січових Стрільців, серед яких були добровольці із числа студентів та старшокласників, під Крутами опинилася лише одна сотня – за різними даними від 114 до 130 бійців. Їх поставили на найбільш безпечну ділянку оборони, а наймолодших і тих, хто взагалі не вмів стріляти, лишили в резерві.
За даними Українського інституту національної памяті, загалом в бою під Крутами з українського боку налічувалося біля 500 захисників і 20 старшин. На озброєнні вони мали 16 кулеметів і гармату на залізничній платформі. Проти них наступали загони із петроградських і московських червоногвардійців зі складу 1-ї армії Єгорова, а також загін матросів-балтійців з 2-ї армії Берзіна загалом – більше 4000 бійців. Наступ піхоти мали підтримати гарматним і кулеметним вогнем бронепотяги № 2 та ім. В. Леніна. Командував наступом на Київ Михайло Муравйов, хоча на момент бою під Крутами він перебував у Бахмачі.