Великий харківʼянин, який розшифрував писемність майя: десять фактів з життя Юрія Кнорозова

Харківʼянин Юрій Кнозоров безумовно входить у дуже невеличку когорту кращих істориків світу всіх часів і народів. Його імʼя знає весь цивілізований світ — саме він дешифрував загадкові ієрогліфи індіанської цивілізації майя. Методи Кнорозова донині використовуються у спробах дешифрування писемності острова Пасхи (ронго-ронго) та долини Інду (Хараппське письмо).

Факт 1. Росіянин з українським прізвищем

Юрій Кнорозов з’явився на світ 19 листопада 1922 року в селищі Південне під Харковом (нині місто Харківського району Харківської області).

Як стверджує у своїх спогадах про Кнорозова російський історик-епіграфіст Галина Єршова: «Народився Юрій Валентинович під Харковом в сім'ї російських інтелігентів, що підкреслював особливо, завжди вважаючи себе росіянином», однак його прізвище походить від українського «Кнурів». Навіть у свідоцтві про народження його записали під українським варіантом імені – Юрко.

Факт 2. Став генієм через струс мозку

За спогадами Галини Єршової, учениці Кнорозова (нині доктора історичних наук), Кнорозов у дитинстві отримав сильний удар по голові, граючи у футбол (по іншій версії у крикет). Наслідком став струс мозку, дивом пощастило зберегти зір. Уже в зрілі роки він вважав, що його лінгвістичні здібності були результатом травми, і жартував, що майбутніх дешифрувальників давніх писемностей слід «лупити по голові» — справа тільки в правильному методі.

Факт 3. На фронт не потрапив через дистрофію, але “брав участь у штурмі” Берліна

Перед війною Юрій Кнорозов закінчив сім класів залізничної школи № 46 і робітничий факультет при Харківському медичному інституті. 1939 року вступив на історичний факультет Харківського університету.

У вересні 1941 року він опинився в оточенні, але зумів дістатися Південного, де й прожив півтора роки в окупації. В лютому 1943-го, коли радянські війська ненадовго звільнили Південне, Юрій з матір’ю виїхав до Воронезької області, а потім до Москви. У жовтні його зарахували на 2-й курс історичного факультету Московського університету, але вже наступної весни мобілізували. До кінця війни Кнорозов служив телефоністом 158-го артилерійського полку під Москвою. На фронт не потрапив за станом здоров’я – через дистрофію.

Але після того, як роботи Кнорозова стали всесвітньо відомими, зʼявилась легенда, що нібито історик брав участь у штурмі Берліна. І саме в столиці Третього рейху вчений з охопленої вогнем бібліотеки врятував дві стародавні книги, вкрай важливі для розшифровки писемності майя. Йдеться про «Повідомлення про справи в Юкатані» францисканського монаха 16-го століття Дієго де Ланди та копію трьох кодексів майя. Але вся ця історія від початку до кінця повністю журналістька вигадка.

Факт 4. Досліджував шаманські практики

Після демобілізації Кнорозов повернувся до навчання на історичному факультеті Московського університету. Досліджував шаманські практики Середньої Азії, брав участь в етнографічних експедиціях, вивчав давньоєгипетську і японську мови. Можливо, коли б не щасливий випадок Кнозоров так і не став би генієм дешифровки рукописів майя.

Факт 5. Зайнявся дешифровкою майя, щоб спростувати німецького вченого

У 1945 році Кнорозов прочитав статтю німецького вченого Пауля Шельхаса “Дешифрування писемності майя – нерозв’язна проблема?”.

Ця публікація різко змінила його наукові плани. Він залишає шаманські практики, щоби відповісти на виклик Шелльхаса. “Те, що створене одним людським розумом, не може не бути розгадане іншим”, – був певен Кнорозов.

Факт 6. Жив у музеї

Після закінчення вишу Кнорозову не дали вступити до аспірантури, оскільки під час війни він та його родичі мешкали на окупованій території.

І тоді історик влаштувався працювати молодшим науковим співробітником Державного музею етнографії народів СРСР у Ленінграді. Жити йому довелося у кімнаті в приміщенні самого музею.

Факт 7. Вимушений був спростував самого Енгельса

Для дешифровки Юрію Кнорозову найбільше стала у пригоді “абетка” майя, записана у XVI столітті Дієго де Ландою (назви іспанських літер, передані знаками майя). Поступово учений дійшов висновку, що кожен знак майя позначає не окремий звук і не ціле слово, а лише склад. Він розробив цілий ієрогліфічний каталог, куди увійшли 540 знаків писемності майя та їхнє тлумачення.

Як згадував Кнорозов: “Я виявив, що у майя були і писемність, і армія, і адміністративний апарат, значить – у них була держава! А в Енгельса сказано, що майя досягли лише стану варварства. Спробуй у 1955 році скажи що-небудь проти Енгельса, часи були ще сталінські! Відразу оголосять “контрою” не лише тебе, але й керівника дисертації. Як бути? Мій куратор С. П. Толстов знайшов блискучий вихід з майже безнадійної ситуації – Енгельс не володів усіма джерелами з історії майя, тому Кнорозов не спростовує його, а робить внесок у розвиток марксизму!”.

Факт 8. Захищав кандидатську, а отримав докторську

29 березня 1955 року в Інституті етнографії АН СРСР Юрій Кнорозов захищав кандидатську дисертацію на тему “Повідомлення про справи в Юкатані” Дієго де Ланди як історично-етнографічне джерело”. Захист тривав три з половиною хвилини, після обговорення здобувачеві одразу присудили ступінь не кандидата, а доктора історичних наук.

Факт 9. Невиїзний з СРСР

Через негласні заборони в АН СРСР Кнорозов не мав змоги відвідувати зарубіжні наукові заходи. Так, безрезультатною виявилася спроба направити Кнорозова на І міжнародний семінар з вивчення листа майя в Меріді у грудні 1966 року. При цьому існує версія, що організатор семінару Альберто Рус Луїльє робив його спеціально під Кнорозова; побічно про це свідчить і їхнє листування.

Зміни настали тільки за доби Перебудови. 1990 року на запрошення президента Гватемали Марко Вінісіо Сересо Аревали вчений нарешті відвідав цю країну і на власні очі побачив руїни стародавніх міст майя. 1992 року поїхав до Мексики, був нагороджений орденом Ацтекського орла. 1997 року з науковою метою відвідав і США.

Факт 10. Вважав співавтором кішку

Юрій Кнорозов все життя обожнював котів. Свою кішку Асю він завжди вписував співавторкою власних наукових праць і дуже ображався, коли видавці викреслювали її ім’я з публікації.