Виставка творів Марії Вінокурової, присвячена 100-річчю від дня народження художниці. На виставці представлено близько 150 творів місткині.
Вінокурова Марія Яківна народилася 26 жовтня 1914 року в м. Астрахань. Померла 10 вересня 2000 року в м. Харків. Закінчила Астраханське художнє училище (1932-37) в майстерні академіка П.Власова, два останніх курсу Харківського художнього училища. Після чого без екзаменів була прийнята до Харківського художнього інституту (1944-51), де навчалась у М. Дерегуса, С. Прохорова, Л. Чернова, С. Бесєдіна, Г. Бондаренка. Викладала рисунок, живопис, композицію в Харківській дитячій художній школі ім. І. Ю. Рєпіна (1959-74). Починаючи з 1955 року брала участь у обласних, республіканських, всеукраїнських та міжнародних виставках. Персональні виставки проходили у Харкові (1983, 1992, 1994, 1999, 2001, 2004, 2007), Чугуєві (2001). Твори М. Я. Вінокурової зберігаються в музеях Харкова, Сум, Чугуєва, Кіровська, приватних колекціях України, Росії, Ізраїлю, Німеччини, Франції.
Все своє життя М. Я. Вінокурова йшла в ногу з часом. І саме це відчуття постійної причетності до життя Вітчизни надає особливої цільності її творчості, в якій наче віддзеркалюється своєрідний, без офіціозу портрет країни. Художниця мала винятковий дар живописного сприймання світу. Глибокий психологізм поєднаний з добротним моделюванням, вправним рисунком, продуманою композицією і, як правило, надзвичайно багатою гамою барв характеризує її художнє надбання. І у живопису, і у графіці місткиня стверджує нетлінну силу краси: краси землі, яку вона оспівує, краси людини, яка надихає її, краси самого матеріалу, до мови якого звертається.
Талановитий художник, вона вільно володіла різними жанрами. Портретний ряд її обширний і не переривається протягом всієї творчості. Потреба писати людей походила від чуйності майстрині до навколишнього світу, тонкої спостережливості. Її портретовані розкриті психологічно та виразні за типажами. Для кожного М. Я. Вінокурова знаходить відповідне рішення і свою техніку виконання. Не можна не відзначити і автопортрети, що з'являлися з завидною регулярністю. Інтерес до них слід пов'язувати з увагою майстра до власних особистісних настроїв, умінням бачити себе правдиво і відзначати характерні в собі зміни.
Соковито і повнокровно писала художниця натюрморти. Для неї вони були фактом живої природи, її частиною. В прагненні висловити силу пульсації життя, красу цвітіння вона використовувала різні прийоми письма: переходила від скульптурної відчутності в написанні овочів і фруктів до імпресіоністичної легкості в букетах.
А краєвиди майстрині ставали не просто картинами природи, а виростали в багатогранні портрети Батьківщини. Уважні очі і сприйнятлива душа художниці помічали в побаченому характерне, і вона, в силу високого професіоналізму, вміла ці якості зробити надбанням живопису. В її непомітних мотивах стільки змішаних почуттів, що вони звертають глядача до самого потаємного в них самих, будять позитивні емоції. Густа пастозність мазка і підкреслена вагомість кольору служать посиленню в її роботах масштабності втілення теми і змістовної глибини, надають твору позачасового значення.
Маючи високу культуру малюнка, М.Я. Вінокурова віртуозно володіла олівцем, тушшю, сепією, домагаючись художньої виразності використовувала колірні можливості темпери, туші, акварелі. Художниця уміла схоплювати явище в цілому і була точною в характеристиках.
Дивлячись на її роботи, здається, начебто спілкуєшся з щасливою людиною, яка вміє радіти сонячному дню, буянню бузку, можливості бути поруч з любимими і люблячими людьми. Її твори приязні не тільки тому, що артистичні з професійної точки зору: вони зігріті щирим почуттям, тим теплом, яке завжди відчуває глядач.
Роботи Вінокурової міцно з'єднані зі своїм часом. Кожне десятиліття в творчості художниці співвідносно з провідними тенденціями в мистецтві. Ця включеність у професійний процес не давала їй зупинитися в творчому русі.
Ретроспективна виставка в музеї – ще одна можливість згадати, а для когось і відкрити для себе цю чудову місткиню – Марію Яківну Вінокурову.