У ХІХ столітті Харківщина перетворювалася діями нового класу – буржуазії та руками її найманих робітників. Одним із найбільших бізнесменів того часу був цукрозаводчик Леопольд Кеніг. Як пишуть журналісти сайту Мій Харків, його статки перевищували 21 мільйон рублів.
Вигідно одружився
Леопольд Кеніг народився Санкт-Петербурзі 25 листопада 1821 року у німецькій сім'ї. Як старший син, Леопольд, якого батько виділяв за кмітливість, поїхав навчатися до Англії на архітектора. Завершити вчення Леопольду завадила петербурзька пожежа 1836 року, в якій згоріла хата, пекарня та булочна. Одночасно сім'я втратила все, і Леопольд, який повернувся, змушений був працювати.
За п'ять років роботи на цукровому заводі Карла Пампеля, друга отця Леопольда, він спіткав ази цукрового виробництва з тростини.
Новий поворот у його долі пов'язаний із одруженням з дочкою покійного цукрозаводчика – Кароліною Пампель. Незабаром на посаг подружжя та зайняті у родичів дружини гроші Леопольд купує недорогий і малоприбутковий цукровий завод.
Розумна перебудова заводу дозволяє збільшити виробництво цукру. Декілька років інтенсивної праці – і Леопольд розрахувався з боргами. Продавши завод на вигідних умовах, він орендує велике підприємство Прокофія Пономарьова.
Перший мільйон
Кримська війна 1853-1956 років сильно вдарила по цукровому бізнесу: почалися перебої з доставкою цукрової тростини, зменшилися обсяги виробництва і ціни різко зросли. У цей кризовий момент знайшлося чимало цукрозаводчиків, які притримали товар. Кеніг скористався моментом і продав свої запаси цукру за високими цінами, заробивши перший мільйон карбованців. Незабаром війна закінчилася, ціни на цукор повернулися на колишній рівень, і багато хто збанкрутував.
Кенінг дуже цікавило вдосконалення виробництва цукру. У 50-х роках ХІХ століття Німеччина була піонером у багатьох технічних галузях, зокрема у розробці нової технології виробництва цукру.
Леопольд залишив сім'ю і поїхав до Гамбурга, щоб запозичити ноу-хау, а фактично зайнятися «промисловим шпигунством». Пропрацювавши робітником на цукровому підприємстві рік, Леопольд вник у всі технологічні процеси, а повернувшись до Петербурга, купив цукровий завод біля Чорної річки. Впровадження на ньому німецької технології дало великі доходи, і через п'ять років він придбав більший завод, на якому працювало півтисячі працівників. Доходи дозволили йому в 1858 році піднятися на найвищий ступінь купецтва – стати купцем першої гільдії.
Нові заводи
У селищі Тростянець Охтирського повіту, розташованому на березі річки Боромлі, Кеніг придбав три цукрові заводи. Це було велике поселення, де щорічно проводилися по 1 ярмарку на сезон, функціонували 28 торгових точок та кілька щоденних базарів. Тому тут був солідний ринок збуту.
На двох модернізованих цукробурякових заводах стали виробляти понад 450 тисяч пудів цукру-піску на суму понад два мільйони рублів, а на рафінадному – близько мільйона пудів цукру-рафінаду, що становило понад 5 мільйонів рублів на рік. Якість його солодкої продукції була найвищою, що впливало на формування цін на цукровому ринку країни. Але найвищою оцінкою продукт нагороджували покупці, коли в торгових лавках та магазинах обов'язково просили «кеніговського». А ще раніше, у 1870 році, його продукцію відзначили на Всеросійській мануфактурній виставці та удостоїли права зображати на упаковках державний герб.
Леопольд Кеніг зробив багато для розвитку Тростянця та прилеглої до нього території Харківської губернії. Він відкрив інші напрями виробництва: винокурний завод, фабрику з виготовлення пакувального паперу, паркетну фабрику з паровою машиною, яка виробляла декоративний паркет великих розмірів, різних кольорів та малюнків із дуба, ясена та клена.
Зеніт слави
Повним тріумфом досягнень усіх підприємств сім'ї Кенігів на Харківщині стала участь у Всеросійській сільськогосподарській виставці 1887 року, що вперше проводиться у провінції. Для її влаштування сім'я пожертвувала 500 рублів.
Місцем проведення на три тижні (23 вересня – 12 жовтня) став Харків. Серед 51 павільйону, розташованого на території сучасної площі Свободи та Саду Шевченка, був павільйон Кенігов із їхньою продукцією. На цій виставці продукція промисловця здобула масу нагород.
Леопольд Кеніг багато коштів жертвував на благодійність, особливо для німецької громади Харкова, до складу якої він входив із синами. Але, дбаючи про своє виробництво, він надавав небувалого прискорення розвитку Слобідського краю. А це коштувало багатьох пожертвованих сум, бо продовжувало приносити велику користь навіть після його смерті (17 грудня 1903 року), а також після націоналізації всіх його підприємств та маєтків на початку ХХ століття.
