Сьогодні в Україні День Конституції. Й попри воєнний стан в суспільстві все більше обертів набирає дискусія щодо конституційних змін. Що ж не так з головним законом країни?
Потребу в конституційній реформі обговорюють окремі політики, експерти та представники міжнародних партнерів України, однак чинне законодавство встановлює чіткі обмеження щодо внесення змін до Конституції під час воєнного стану.
Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року держава ще кілька років жила за Конституцією Української РСР 1978 року, до якої поступово вносилися зміни. Робота над новою Конституцією тривала майже п'ять років і супроводжувалася політичними суперечками щодо розподілу повноважень між Президентом, Верховною Радою та урядом.
28 червня 1996 року Верховна Рада України після безперервного засідання, яке тривало майже добу і отримало назву «конституційна ніч», ухвалила Конституцію України. За її прийняття проголосували 315 народних депутатів при необхідному мінімумі у 300 голосів.
Конституція визначила Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу. Вона закріпила принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, визначила права і свободи людини, територіальний устрій держави, систему органів влади та порядок місцевого самоврядування.
Документ набув чинності в день його прийняття, а 28 червня стало державним святом — Днем Конституції України.
За майже тридцять років Конституція неодноразово змінювалася. Найбільш масштабні поправки стосувалися моделі державного управління.
8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила Закон №2222-IV, який суттєво перерозподілив повноваження між Президентом, парламентом і Кабінетом Міністрів.
До реформи Україна фактично мала президентсько-парламентську модель, за якої глава держави мав значний вплив на формування уряду.
Після внесення змін значна частина повноважень перейшла до парламентської більшості. Саме коаліція депутатських фракцій отримала право формувати Кабінет Міністрів та пропонувати кандидатуру Прем'єр-міністра. Президент зберігав важливі повноваження у сфері оборони, зовнішньої політики та національної безпеки, але його вплив на виконавчу владу був істотно обмежений.
Політична реформа стала частиною пакета рішень, які були ухвалені під час політичної кризи після президентських виборів 2004 року. Тобто де-факто Віктор Ющенко, який став Президентом після Помаранчевої революції та третього туру виборів, примушений був так зробити, щоб не накаляти відносини з прихильниками Януковича.
Після того, 30 вересня 2010 року Конституційний Суд визнав Закон №2222-IV неконституційним через порушення процедури його ухвалення.
У результаті автоматично відновилася редакція Конституції 1996 року, що фактично повернуло Україні президентсько-парламентську модель із ширшими повноваженнями Президента.
Це рішення викликало значну правову та політичну дискусію, оскільки вперше Конституційний Суд фактично скасував уже діючі конституційні зміни.
Після подій Революції Гідності Верховна Рада 21 лютого 2014 року ухвалила закон, який відновив дію конституційних положень у редакції 2004 року.
Саме ця модель організації влади діє в Україні й сьогодні з урахуванням наступних конституційних змін.
У 2016 році були внесені масштабні зміни до Конституції щодо судової реформи. Вони змінили систему судоустрою, порядок призначення суддів та закріпили нові засади функціонування судової влади.
У 2019 році до преамбули Конституції, а також до окремих статей було внесено положення про незворотність стратегічного курсу України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО.
На сьогодні Україна є парламентсько-президентською республікою.
Основні центри ухвалення державних рішень розподілені між кількома органами влади відповідно до принципу стримувань і противаг.
Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади. Парламент ухвалює закони, затверджує державний бюджет, здійснює парламентський контроль та формує уряд через парламентську коаліцію.
Президент України є главою держави та гарантом Конституції. Він представляє державу в міжнародних відносинах, є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України, очолює сферу національної безпеки та оборони, призначає окремих посадовців відповідно до Конституції та має право вето на закони.
Кабінет Міністрів є вищим органом виконавчої влади. Він забезпечує реалізацію внутрішньої та економічної політики держави, виконує закони та організовує роботу центральних органів виконавчої влади.
Судова влада здійснюється незалежними судами, а Конституційний Суд вирішує питання відповідності законів Конституції та надає висновки щодо законопроєктів про внесення змін до Основного Закону.
Таким чином, чинна модель передбачає розподіл владних повноважень між Президентом, парламентом і урядом без концентрації всіх функцій в одному державному інституті. Але де-факто Україна має під час війни парламент, який не є самостійним та частково паралізованим, а через воєнний стан влада знову перейшла до Президента, та деінде до ОП та призначенців на місцях, зокрема в воєнних адміністраціях.
Саме тому з'явилися дискусії щодо корупційних ризиків, згортанні демократії та децентралізації, необхідності конституційних змін.
Процедура внесення змін до Конституції визначена розділом XIII Основного Закону.
Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану, прямо вказує Стаття 157
Будь-який законопроєкт про внесення змін до Конституції також повинен отримати висновок Конституційного Суду щодо відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції, після чого має бути підтриманий конституційною більшістю Верховної Ради — не менш як 300 народними депутатами. Для окремих розділів Конституції додатково передбачено затвердження змін на всеукраїнському референдумі.
Для довідки: Статья 158 Конституції забороняє ухвалювати зміни, які передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини або спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України.
Попри неможливість змінювати Конституцію під час воєнного стану, питання майбутньої конституційної реформи продовжує обговорюватися.
Причиною є необхідність адаптації державних інститутів до післявоєнного періоду, продовження європейської інтеграції, реформування системи державного управління, удосконалення механізмів місцевого самоврядування, судової системи та системи стримувань і противаг між органами влади.
Окремі міжнародні партнери України також наголошують, що після завершення воєнного стану можуть виникнути питання щодо оновлення окремих положень Конституції відповідно до стандартів Європейського Союзу та рекомендацій міжнародних інституцій.
Водночас будь-які зміни до Основного Закону можуть розглядатися лише після припинення воєнного стану та із дотриманням усіх конституційних процедур, визначених розділом XIII Конституції України.