З початком чергової хвилі ударів по критичній інфраструктурі Харкова російська армія знову застосовує вже знайому тактику: виведення з ладу об’єктів енергетики, водопостачання та теплопостачання, аби створити побутові труднощі та психологічний тиск.
Мета таких атак не обмежується фізичними наслідками. Їхній розрахунок значно ширший — сформувати серед містян стан виснаження, страху та готовності до поступок.
Чого хоче ворог?
Це — класична модель примусу, яка передбачає, що систематичні перебої зі світлом, теплом чи водою мають зруйнувати відчуття стабільності. Водночас Харків уже майже три роки демонструє протилежну динаміку. На відміну від очікувань противника, енергетична нестабільність не зламала міську соціальну структуру, а лише посилила механізми взаємодопомоги, локального самоконтролю та адаптації.
Прорахунок ворога полягає в неправильній оцінці того, що саме визначає стійкість мегаполісу під час війни. Фізична інфраструктура є важливою, але не єдиною умовою життєздатності міста. Наявність автономних джерел живлення, узгодженість дій комунальних служб, технічні рішення з мінімізації наслідків атак — усе це формує операційну основу. Проте ключовим елементом залишається соціальна готовність містян продовжувати функціонувати у змінних умовах.
Стійкість чи фаталізм?
Й у Харкові, ні не блекаут. Хоча частина громад в області з 5 ранку без світла. У Харкові у суботній вечір обирають гірлянди та прикраси на новий рік, містяни, в супермаркетах, які частково працюють на генераторах. Головна проблема авжеж метро, на тимчасові негаразди зі світлом та водою ніхто особливо не скаржитися, лайки в бік очільника кремля й всій орди побільшало. Загалом світло, зв'язок, вода та опалення у більшості є, ліфтами просять не користуватися.
Стрічка новин перенавантажена поганими новинами про наслідки атака на енергетику, а містяни обирають новорічні прикраси. Головне брати гірлянди на батарейках, так зручніше в блекаут.