Чим відрізняються удари Кремля — і чому це б’є по самому агресору?
Коли у 2022-му починалася повномасштабна фаза вторгнення, багато хто все ще намагався пояснити російські удари через призму «повернення в сферу впливу», геополітичної амбіції чи «шоку і страху», що мають примусити українців погодитися на нові правила. Це — одна справа. Інша — те, що ми бачимо у 2025-му: систематичне нарощування потужності атак не заради переговорної переваги, а заради руйнації самих можливостей держави — її міст, фабрик, енергетичної та транспортної інфраструктури, а водночас — демографії й можливості нарощення опору. Тобто зміст терору змінився: із залякування — у промислове й демографічне знищення.
Яскравий і страшний приклад — масована нічна атака сьогодні. За офіційними повідомленнями, РФ кинула на Україну понад 800 ударних безпілотників та більше десятка ракет (серед них — балістичні і крилаті), що стало однією з найбільших — якщо не найбільшою — комбінованою атакою від початку повномасштабної агресії. Було влучання у житлові квартали, урядові будівлі - Кабмін, об’єкти інфраструктури; є загиблі й поранені, руйнування житлових будинків і технологічних об’єктів. Це вже не поодинокі «показові» удари — це масове нищення інфраструктури й життя людей.
Чим це відрізняється від 2022 року?
- Масштаб і методи. Якщо 2022-го росіяни діяли масово, але ще велися бої за території, то 2025-го ми бачимо цілеспрямовану орієнтацію на стійку інфраструктуру: енергетику, промислові центри, житлові масиви великих міст. Використовуються тисячі малих дронів як «зграї» у поєднанні з ракетами — це не лише засіб ураження, це спосіб зробити відновлення надто дорогим і тривалим.
- Мета — не просто залякати, а позбавити держави можливостей. Тепер російська логіка дедалі більше нагадує військово-політичну програму «якщо не можу керувати — знищу». Така тактика має на меті зламати економічну основу України й демографічну перспективу: зменшити населення, позбавити промислових центрів — аби країна перестала бути конкурентом.
- Ціна для агресора. Тактика тотального нищення інфраструктури ставить під удар не лише Україну, а й сам режим, що її проводить. Витрати на ведення такої кампанії — матеріальні, технологічні та політичні — величезні. Крім того, методи «спаленої землі» породжують міжнародну ізоляцію, нарощування санкцій і зростання внутрішньої нестабільності в самій Росії. Це не односторонній «виграш» — це стратегічна ставка з високим ризиком.