Малюнки на тілі та на душі: Історія четверта: Нінa

Ніна ретельно підбирає різнокольорові клаптики тканини, заплітає їх, розуміє якимось глибоким внутрішнім відчуттям, майже на рівні магії, яким чином їх з’єднати.

Так з’являються ляльки, зворушливі, одна на одну не схожі. Єдине, що всіх об’єднує – відсутність облич. Це традиційні українські ляльки-мотанки, техніка, яка існує вже століття. Це обереги, а відсутність облич через те, щоб лялька не була схожа на якусь людину й через ляльку не можна було б наслати на цю людину порчу. А ще без облич такі ляльки нагадують про долю безвісти зниклих. Тих, кого не принесли на щиті й до кого не можна піти на могилу. І в списках військовополонених їх також немає, хоча надія не згасає, під час кожного обміну з’являється, згасає, й знову з’являється з надією на новий обмін. Чоловік Ніни також зниклий безвісти.

Через чати дружин військовополонених Ніна познайомилася з майстринею тату, волонтеркою Оленою Вовк. Вона як раз набирала учениць з-поміж жінок, дружин ветеранів та загиблих на безоплатні курси. Це й арттерапія, й можливість забезпечувати себе і родину. Розпис по тілу у Ніни що називається не пішов, але вона відкрила в себе інший талант, тем більше в родині й в старших поколіннях були майстрині.

Частину оберегів-мотанок Ніна передає хлопцям та дівчатам на фронт, частину на продаж. Завдяки курсам навчилася азам бізнесу, це дає змогу їй утримувати родину й чекати чоловіка.

Читайте також історію Валерії

Цей матеріал стало можливим створити завдяки підтримці Уряду Королівства Нідерландів в рамках проєкту «Жінки, мир, безпека: місцеві потреби – місцеві рішення», який реалізує Український Жіночий Фонд. Інформація, що представлена у матеріалі, не завжди відображає погляди Уряду Королівства Нідерландів.