Ігор Шишко: Держава не готова к поверненню ветеранів

ІГОР ШИШКО, ветеран, керівник Харківського обласного ветеранського простору "Пліч-о-пліч" розповів 057.ua про особливості реабілітаційних програм, працевлаштування, психологічну допомогу ветеранам й запити захисників до держави та суспільства

Про готовність держави до повернення ветеранів за закінченням війни

Як сталося, що Ви фактично очолили ветеранський рух на Харківщині?

Сталося так, я перебував в полоні 801 день. І коли повернувся, спочатку лікувався в Полтавській області, в Санжарах був на реабілітації, в Полтаві, потім в Києві, в Лісовій Поляні.

І як думаю, повернувся в Харків, зараз продовжу реабілітацію. В мене були там всі для цього виписки й так далі, лікарі відповідні дали направлення. Я приїхав в Харків, декілька днів помандрував по всіх своїх, по батьках, по тестю з тещею, по рідних, подивився все, що відбулося за цей час і так далі.

А потім вже, думаю, зараз я там буду шукати реабілітацію. Тим більше я на момент повномасштабного вторгнення працював в апараті Харківської обласної ради. І так сталося, що, думаю, зараз звернуся, зараз піду шукати.

Ну, дивлюсь, а окрім того, щоб лягти в лікарню за якимись показниками, нічого нема. Ні психологічної, ні адаптивної якоїсь реабілітації для суглобів і так далі. Соціальної адаптації.

Ну, от почали спілкуватися, зареєстрували, почали спілкуватися з депутатами обласної ради, з Тетяною Петрівною, з Олегом Васильовичем. І саме так започаткували ветеранський простір, зареєстрували його. І от я фактично очолив, почав це розбудовувати, заклад.

Наскільки, на Ваш погляд, наразі громади, як і велика Харківська громада, і місцеві громади готові для того, щоб ветерани поверталися?

Нам великий жаль, не тільки в Харківській області, а вся держава не готова. Якщо наразі буде, навіть через декілька місяців у нас буде перемир'я, чи ще якісь питання, які будуть призводити до демобілізації, то ми не готові, держава зовсім не готова до такої кількості ветеранів. Ми навіть не можемо зараз опонувати тих, що є, надати 100% якісну допомогу, наскільки це можливо.

Так, ми прагнемо до цього, ми розбудовуємо мережу закладів, мережу фахівців супроводу ветеранів та демобілізованих осіб, держава опікується, створює всілякі якісні продукти реабілітації, реінтеграції, психологічної допомоги, створює мережу надання психологічної допомоги, кластерну на сьогодні, але це тільки в початковій стадії. Вона не стало працює, в них немає ще системного підходу до цих питань, і кожного дня працюємо над законодавством, над новим законом про самоврядні організації, в яких будуть фахівці супроводу ветеранів та демобілізованих осіб, і над всіма такими питаннями, які будуть опікуватися ветеранами.

От приходить ветеран. Що йому потрібно? Де будуть якісь камінці, через які він може перетнутися? Це документи, або документи вже більш-менш відпрацювали цей елемент. Це влаштування на роботу, це психологічна інтеграція, реабілітація? Терміново, що потрібно зробити, щоб цей механізм запрацював більш-менш нормально?

Тут я скажу, що єдиного підходу ніякого нема. Чому нема єдиного підходу? Кожна ситуація практично індивідуальна. Наразі люди практично завжди списуються чи звільняються з лав Збройних сил за поранення.І у кожній окремій ситуації є свої складнощі. Наприклад, людина не може отримати форму 5, форму 6 від частини. Вона пише всілякі запити в ТЦК. ТЦК звертається до частини. Частина не відповідає. Так дуже часто стається.

Багато людей, хто звертається, забуває, що це не тільки ТЦК, це СП, соціальний супровід. І в ТЦК ці питання не влаштовані. У них є питання їхньої мобілізації, роботи вже з вільними людьми, роботи з обліку. Але таке питання в тому, що соціальний супровід в ТЦК не дуже провадиться. І над цим треба працювати.

Про життя після війни

А Інститут помічників ветеранів, наскільки він запроваджений в області, наскільки він якісно працює, чи вистачає помічників? 

Дивіться, фахівці супроводу ветеранів на сьогоднішній час максимально влаштовані і максимально скориговані на допомогу ветеранів. Але є теж питання. Деякі звільняються, тому що у багатьох громадах, на місцях люди не розуміють. Не розуміють, що це людина, яка має опікуватися ветеранами. Переважно, це має бути людина-ветеран або з сім'ї ветерана. І це має бути під час відбору цих людей на посади провадитися.

І питання полягає в площині, в якій дуже часто не витримуються норми з обіцяної зарплатні грошового забезпечення цієї людини. Тому що, в першу чергу, вона має для того, щоб надати якісну якусь допомогу, має сама бути запезпечено психологічним супроводом. Тому що, якщо людина не має відповідної сили собі, щоб допомагати іншим і психологічного стану.

Це теж дуже складно, і кожна історія — історія з болем, і треба її пропускати. Не треба, може, пропускати через себе, але так не завжди вдається. І людина від цього потерпає, і має теж отримувати якісну психологічну допомогу і надавати її теж людям.

Це в першу чергу. На сьогоднішній день вже в державі мають бути 13 тисяч фахівців супроводу, але до цього показника дуже далеко. І в Харківській області багато в яких громадах люди звільняються.

Тому що я їзжу і постійно теж кажу, що треба захищати фахівців супроводу і надавати їм максимальну допомогу технічну, комунікаційну, налагоджувати контакти з охороною здоров'я. Тому що це дуже велика низка питань. Юридична допомога має бути.

Один із прикладів можу навести. Людина, яка перебуває зараз на лікуванні, він військовий, має поранення, був на операції і собі в «Армія Плюс» треба було якісь довідки зробити. І він щось тиснув не туди і записався на ВЛК.

Звісно, він перебував в лікарняному закладі, там щось начебто відмовився від цього ВЛК і так далі. Потім він, як трохи одужав, з'явився в ТЦК. Хоча він стоїть в черзі на наступну операцію. Ну, не в черзі, а, виходить, там якийсь час має пройти між першою та другою операцією. І ось що сталося. Він прийшов, йому виписали штраф 17 тисяч.

Чому? Тому що він не пройшов часом ВЛК. І це юридичне питання ми оскаржили до надання безкоштовної юридичної допомоги. І це все треба влаштовувати, от такі питання вирішувати.

І таких питань дуже багато. І от фахівець супроводу — це та людина, яка перша оцінює, що треба людині, яку треба допомогу, потім її скеровує до відповідних людей, фондів.

Яка нагрузка наразі на цих людей?

15-17 звернень в середньому на одну людину, на одного фахівця супроводу на сьогоднішній день. Але така одна заявка може розглядатися і декілька місяців. Наприклад, якщо це проходження комісії з непрацездатності. І це досить тривалий час.

Наприклад, в мене є один ветеран, зараз з ним працюємо, якого записали сьогодні, він ампутований, має дві ампутації. І записали тільки на вересень місяць на комісію. І ще він буде проходити якийсь час з комісією, тільки потім призначить пенсію.А оцей період, як йому жити? Пенсії нема, грошового забезпечення нема, ліки досить дороговартісні. І в цьому питання. Ще велике питання — це комунікаційне.

От є у нас такий довідничок, ми його напрацювали, це обласна військова адміністрація розробила, спільно ми всі над нею працювали, над цією методичкою, книжечкою, де викладені всі телефони фахівців, супроводи ветеранів, всі доступні програми, які є в області і в державі для військових і учасників бойових дій. Це доступні ліки, є всі посилання, QR-коди, ця інформація максимально стисла і просто викладена тут, і ми максимально розповсюджуємо, тому що не всі знають про всі можливості.

Я вас саме про це хотіла запитати. Іноді виникає така ситуація, я бачила, що наче у державі є механізми, а ветерани за свій рахунок намагаються і реабілітуватися, і знайти психологічну допомогу. Наскільки, на ваш погляд, наразі ветерани володіють інформацією, що їм може дати держава?

Дуже мало володіють, дуже. В тому-то і справа, ми максимально зараз намагаємося, зробили комунікаційну стратегію, притримуємося її, намагаємось донести всі продукти, які є в області, всі програми, вирішити індивідуальні питання, але таки це складно, тому що це ж таки попри те, що є засоби цифровізації.

У нас є додаток, тут він теж викладений, є посилання, це застосунок соціальної послуги Харківщини, це є телефон гарячої лінії 1552, загальна державна лінія 1545 і Мінсоцполітики 1539. Тобто по всіх максимально звертаються хлопці цих гарячих ліній, але не всі, попри все це, і всі ці компанії про це все знають.

Про реабілітацію

Як справи з медицинським забезпеченням і реабілітацією. Наскільки на Ваш погляд держава готова надати зараз всім реабілітацію і чи всі можуть отримати без оплати реабілітацію тільки наразі на Харківщині?

Це дуже складне питання, кожного дня намагаємось вирішувати різного роду питання. Зараз працювали з наркотичними засобами, було дуже багато питань і від військових психологів, і від цивільних вже ветеранів, учасників бойових дій, які звільнені, ампутовані, багато потерпають від фантомних болей.

На превеликий жаль, сімейні лікарі на сьогоднішній день не забезпечують того супроводу, який вони мають забезпечувати. Не буду казати хлопця, він ампутований, досі перебуває у бойових збройних сил, але йому не виписують ліки, ліки знеболювальні.

Те, що виписали, так, наркотичний засіб, але в нього є снодійний ефект. А він знаходиться на передньому краю дуже часто. Якщо він кожні 8 секунд засинає, на секунду втрачає свідомість, кермує автівкою, це дуже великий виклик.

Йому треба інші засоби, інші підходи. Сьогодні в нього консіліум, кажуть, що культя сформовано неправильно, але він до цієї нашої наради, на якому ви вирішували ці питання, його посилав сімейний лікар спочатку до травматолога, він йому нічого не сказав. Тобто фахової допомоги він не отримав.

Нема такого залучення сімейного лікаря в ці питання, щоб він прям взяв за руку, що в тебе таке. Зателефонував, вирішували тобі питання, не вирішували. Тобто формальний підхід.

Одним з найкращих прикладів, можу навести нашу обласну лікарню, стоматвідділення, Євгена Волосова. Він завжди допомагає, ветерани звертаються. Тобто є питання, дійсно є питання, але таки ми вирішуємо. Я просто кажу, де їх найменше.

А дуже багато прикладів негативних, де дійсно не вирішується питання.

Протези, як ветерани отримують протези й чи завжди це безоплатная історія?

Тут теж ситуація приінформованості, комунікації. У нас є інститут протезування і є багато приватних підприємств, які надають такі безкоштовні послуги за державний кошт, можуть підлаштувати протези, змінити оцю форму культіприйомник.

Тобто це постійне питання, тому що людина чуть схудла, вже вона натирає собі. І це постійне питання. І державою дійсно забезпечені строки, в які людина має змогу звертатися, і це буде проплощено і відшкодовано державою.

Але таке питання, що на сьогоднішній час так відбувається, що ці строки треба зменшити, особливо для того, щоб люди мали змогу покращити свій досвід використання протезу. Тому що там десь ця кулька змінила форму, треба змінити навіть не кожні півроку, а буває так, що раз на два місяці, або частіше, або щось там не вийшло. Люди йдуть дуже часто на допомогу, допомагають.

Але таке є питання, і це треба зробити таким чином, щоб це було в кожному районі місце. Механізм повинен бути. Так, ми знаходимося військовому стані і воюємо, зрозуміло, обмежені можливості бюджету і багато благодійників допомагає. Але держава повинна до цього готуватися. Так, не готуватися, а йти великими кроками.

Щодо реабілітації, яка стосується, зокрема, і психологічної, я знаю, що не повністю держава наразі може дати реабілітацію, зокрема, фінансується іноземними фондами реабілітації.

Зараз є у нас така постанова 1338, і Мінвет відшкодошує першу, другу і третю ланку надання психологічної допомоги.

Зараз працюємо з багатьма організаціями, які надають психологічну допомогу, для того, щоб вони розіреструвалися в цьому реєстрі. Зараз наразі намагаємось зробити більше таких установ, які будуть допомагати дійсно надавати психологічну, психіатричну допомогу ветеранам безкоштовно і сім'я  м ветеранів.

Це дуже важливо, тому що ветеран повертається до сім'ї, і питання не тільки в ньому, а в сім'ї. Тому що людина не бачила, фактично не була вдома два роки, три роки.

Багато хто не може сприймати те, що ветерани змінилися.

Так, і сім'я змінилася, розумієте? Вони йшли паралельно поряд. Хто йшов в цивільному житті, хто був на передньому краю.

І дуже часто так буває, як ветеран повертається, в нього менше ПТСР, ніж у членів сім'ї. І тут питання допомогти ветерану соціалізуватись, і сім'ю треба соціалізувати. Тому що в них були якісь виклики, хто був покалічений від прильотів в цивільному житті, як на передньому краї.

Хтось просто потерпав від психологічного навантаження, очікування цього всього, як сирени. І це треба враховувати. Діточки не завжди розуміють, що гучні звуки, для батька або мати, які перебували під таким навантаженням, викликають якісь флешбеки і так далі. І оце треба якраз пояснювати, над цим треба працювати.

І надавати психологічну допомогу, юридичну допомогу. І тут нам в нагоді приходить адаптивний спорт, тому що психологічна допомога тільки може бути якісною, якщо вона поєднана з фізичною активністю і адаптивною підтримкою. Тому що у ветеранів багато питань з суглобами.

Навіть боєкомплект, він досить має велику вагу, і у людини зношуються соглоби.

Адаптивного спорту вистачить?

Ні. На перевеликий жаль, ми тільки розбудовуємо це все.

І тільки от була нарада по адаптивному спорту. У нас ми зараз вже там провадимо таку історію з басейнами, тому що вода дуже допомагає реабілітуватись і людям з ампутаціями, і з порушенням рухового апарату, і з психологічними порушеннями. Тобто вона знімає напруження.

Про майбутнє та роботу

Наскільки складно ветеранам працевлаштуватися на Харківщині?

Ви знаєте, дуже багато ветеранів і навіть ампутованих вже працюють і навіть в будівництві. Там в мене є такий досвід, телефонує мені ветеран, каже, я там не прийду сьогодні у басейн на тренування, тому що натер дуже сильно культю, був демонтаж і не прийшло та кількість людей, яка мала виносить це будівельне сміття, і я сам з якогось там поверху на протезі це все зносив і так далі. Так от я до чого хотів сказати, навіть такі виробничі спеціальності і ветерани зайняті вже в такій роботі.

Але таки треба покращувати якість надання. Дуже просто багато ветеранам пропонують професії, які не гідні. Адже ветерани — це новітні батьки суспільства, і вони зробили свій максимальний вклад, і до повномасштабного вторгнення, до війни, яка почалась в 2014 році, вони працювали і приватними підприємцями, і на досить таких складних і відповідальних посадах отримували гідну зарплатню, а коли отримали покалічення, коли отримали ампутації або психологічні вади, їх вже не беруть і пропонують вахтерам, або якусь таку спеціальність, яка не дуже, будемо казати, підходить такій людині, яка має такі здобуття, має нагороди і так далі.

Тобто, звичайна, сама проста спеціальність. І ветерани прагнуть до того, щоб, будемо казати так, якось їх влаштували в відповідності з їхніми здобутками. І це є в цьому складність.

Але ми над цим працюємо, і насамперед держава має забезпечити. Це відповідний портрет ветерана, це патриотичне виховання наших діточок. Для того, щоб ветерани мали змогу передати це все підростаючому поколінню, щоб у нас це не мало повторюватись, тому що якщо забудемо, це все повториться.

Просто фізично на рівні людей вони не будуть розуміти, наступне покоління, чому так, що ми збудували і що ми виборювали.

У всіх громадах зараз якраз розбудовується і ветеранський простор. Намагаємося залучати і донорське фінансування, тому що державного не вистачає, особливо в маленьких громадах. Вже понад 60 тисяч ветеранів на Харківщині, і це в кожній громаді. 

І ветерани – це ті, хто повернуться додому, і ті, хто будуть розбудовувати державу вже тут, адже у ветеранів підвищений запит на правду, на свободу, на справедливість. І це вже питання дуже велике, тому що не всі розуміють, як спілкуватися з ветераном, які є моменти, як треба до нього відноситись, і яку повагу висловлювати, і як супосупроводити. І ми над цим працюємо разом з Центром соціальних служб, там теж запровадили такий тренінг, він ще не реалізований, це якраз, як себе треба поводити з ветераном, якщо він прийшов до громади, це все будемо розповідати, будуть в нас кейси такі з організації, навіть в реальності, як це відбувається, будемо брати ветерана, бо рольові ігри будуть, і будемо проводити навчання такі.