Усмішки сталинського вʼязня: десять цікавих фактів з життя видатного харківʼянина Остапа Вишні

Один із самих видатних гумористів України Остап Вишня, прожив у Харкові 13 років — з 1921 по 1934 рік. Читаючи іронічні оповідання класика української літератури, насичені добрим гумором, трудно повірити, що життя письменника було сповнено трагічних подій.

Факт 1. Справжнє прізвище Остапа Вишні — Павло Михайлович Губенко. Писати в газетах він почав 1919 року за підписом Павло Гунськи. Прізвисько Остап Вишня, вперше з'явився 22 липня 1921 року в опублікованому у «Селянській правді» фейлетону «Чудака, їй-богу!».

Факт 2. У Вишні було 16 братів та сестер, а сам він був 13 дитиною у родині

Майбутній письменник народився 13 листопада 1889 року в містечку Грунi, Зіньківського повіту на Полтавщині у родині де всього було 17 дітей. Це було дуже багато навіть за мірками плодовитого 19 сторіччя.

Родина Остапа Вишні

Сам Вишня про це факт так написав у своїй «Автобіографії»: «А взагалі батьки були нічого собі люди. Пiдходящi. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя, як тодi казали, послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись милосердному».

Факт 3. Зробив стрімку карʼєру в УНР

Вишня закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, далі навчався в Київській військово-фельдшерській школі, по закінченню якої у 1907 році працював фельдшером - спочатку в російській армії, а згодом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці.

З 1918 року мобілізований до Армії УНР у медичні частини Вишня буквально за кілька місяців  дослужився до високої посади - начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери та вояки Української Галицької армії, Дієвої армії Української Народної Республіки.

Факт 4.Дивом уник розстрілу більшовиками.Остап Вишня у 1920 році був заарештований чекістами у Києві. Як дуже небезпечного контрреволюціонера його відправляють до столиці у Харків.Ревтрибунал засудив Вишню до увʼязнення на непередбачений термін «до повного закінчення громадянської війни».

Від ймовірного розстрілу Вишню врятував поет Василь Еллан-Блакитний, якій очолював у Харкові урядову газету «Вісті», який переконав чекістів у повний лояльності сатирика до радянської влади

По ще одній версіїголовну роль у долі майбутнього письменника зіграв сам Микола Скрипник — соратник Леніна та народний комісаріат освіти УРСР.

Так чи інакше але доконаний факт у 1921 році Вишня вийшов на свободу та почав свою літературну карʼєру у Харкові.

Факт 5. Перші гуморески ілюструє сам Довженко

З квітня 1921 р., коли письменник починає роботу в газеті «Вісті ВУЦВК». Його колегою деякий час був майбутній геній української та світової кінематографії Олександр Довженко. Довженко працює художником — малює шаржи та карикатури. У двох класиків української культури зав'язуються дружні стосунки. І дуже час гуморески Вишні виходять з ілюстраціями Довженка.

Факт 6. Усмішки як винахід Вишні

Дуже швидко письменник «винайшов» свою специфічну форму подання гумористичної прози під назвою «Усмішки». В 1924 році він видає збірку «Вишневі усмішки (сільські)» і стає за початківцем нового сатиричного жанру.

Пізніше вийшли , «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930), «Мисливські усмішки» (1956)

Факт 7. Кохання на все життя

Остап Вишня був одружений та вже мав дитину, коли зустрів кохання всього свого життя. У Харкові на сцені "Березолю" 30-річний митець побачив у ролі полум'яної Жанни д'Арк яскраву чорняву красуню 17-річну Варвару Маслюченко.

Остап Вишня та Варвара Маслюченко

«Як побачив тебе, так мені жаба цицьки і дала», - згодом зізнався коханій Вишня. Незабаром вони одружилися і здавалось, що у Вишні почалася найщасливіша смуга життя.

Факт. 8. Як Вишня пропонував «зробити» з Харкова Берлін

У 1929 році Вишня лікувався у санаторію в Берліні. Після повернення з німецької столиці до української у нього вийшло сатиричне оповідання «Як з Харкова зробити Берлін».

Там гуморист пропонував зробити що Лопань стала повноводною як річка Шпрея у Берліні.

«Не знаю, що нам робити з Лопанню, щоб хоч трішки зробити її подібною до берлінської Шпрее.

Самих «естественных надобностей», як видно, замало, бо якби від них залежало Лопанське «многоводіе», то давно б уже і Лопань, і Нетеча, і Харків повиходили б з берегів, і був би тоді не Харків, а Венеція, чи Харкнеція.

Тут одне з двох треба: або Харків перенести на Дніпро, або Дніпро на Харків».

Факт. 9. Другий арешт та дивовижне врятування від розстрілу

У 1933 році письменника засудили до 10 років таборів за «терористичну змову». Начебто  він готувався здійснити замах на секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. На допитах, відкидаючи безглузді звинувачення, Остап Вишня жартував, що «в такому випадку, чому б не звинуватити мене і в згвалтуванні Клари Цеткін». Покарання відбував в Ухтимсько-печорському таборі.

Варвара Маслюченко вірно чекала чоловіка. Вона приїздила до нього в табір, потім безуспішно домагалася дозволу оселитися поблизу.

У розпал репресій у 1937-го його Вишню мали розстріляти. Для цього етапували до іншого табору через річку Печору. Оскільки крига вкрила річку, заарештованих довго не могли доправити до місця призначення. За цей час начальника табору розстріляли, а наказ про страту Остапа Вишні загубився. Так доля вдруге зберегла життя класика української літератури.

Факт. 10. Несподіване повернення те реабілітація перед смертю

1943-го Микита Хрущов на прохання Олександра Довженка умовив Сталіна звільнити Остапа Вишню, аби він своєю творчістю надихав на боротьбу з УПА.

Вишня дійсно написав збірку памфлетів про «буржуазних націоналістів» «Самостійна дірка», що врятувало письменника від подальших репресій.

В УПА сприйняли антинаціоналістичні памфлети письменника з гумором і жартували що Вишня найбільше зробив для інформування радянських громадян про те, що Українська повстанська армія існує та продовжує боротьбу.

У 1955 році Остапа Вишню було нарешті реабілітовано, а вже через декілька місяців 28 вересня 1956 року великий український сатирик помер від розриву серця. Похований на Байковому кладовищі.