“Цивілізація любові”
Творче об’єднання «Буриме»
Валентин Грицаненко, Олег Лазаренко, Олександр Лисенко, Олександр Шеховцов.
Спільнота художників, відомих харківським картинколюбам кінця XX-го початку XXI cт. під дещо претензійною і безглуздою назвою на французький кшталт «Буриме» / щось із парижсько-салонного життя XVIII століття змішане з провінційно-слобожанськими рефлексіями наших буремних днів / вперше заявила про себе виставковою експозицією в Будинку художника понад двадцять п’ять років тому. Об’єднавчими чинниками були регулярні виїзди на пленер, подорожування, спільні художні уподобання і орієнтації, взаємна приязнь та товаришування.
Сьогодні «Буриме» існує як формація незалежних митців, що культивують художньо-артистичне буття у вимірах незаангажованості статутними приписами і маніфестами і сповідують моцартівську парадигму творчого розгортання Libertas poetika /вільної поетики/.
Значимими етапами художнього «піднесення» і в філософському, і в піктурово- концептуальному сенсі для групи стали два проекти, здійснюванні художниками протягом останніх років.
Православно – мистецький проект «Блаженні ті очі, що бачать» заґрунтований на теургічних основах естетично-паломницького визионерства.
В основу концепції була покладена ідея витворення масштабного малярсько-картинкового відеоряду, художніми інтенціями якого стали спроби вихоплення мистецьким оком фізичних конкретик узагальненого духовного. Спроби опредмечування ідеального. Спроби осягнення Вічного через плинне… Проект був уможливлений двома поїздками до Святої Землі, пленерами в Сирії та Туреччині, подорожуванням чи не всіма визначними місцями України, Криму, російської Півночі а також паломництвом в усі Святі Лаври.
Проект «Цивілізація любові», що передбачав колективне авторство у створенні низки/20 робіт/ проблематик.
Проект розгорнутий у парадигмах «збирання розпорошених світів», укладання окремішніх фрагментів дискретної культури у цілісні ряди-розгортаннях, у плинні містерійні, міфопоетичні узагали. Жанрового визначення чи стильоозначальної дефініції для подібних піктурових «композитів» у художників немає. Йдеться лише про узагальнену тенденцію характерну для монументальних виявів світового малювання, житійний фресковий комплекс, створений Джотто у соборі св. Франциска в Ассізі чи фресковий живопис Діонісія у Ферапонтовому монастирі…
Зрозуміло, що для малярів «Буриме» наведені зразки це лише величне художнє недосяжжя, величні приклади, а ще точніше – дорога .
Дорога якою ідуть сьогодні четверо. Четверо докорінно різних, вже глибоко усамітнених / хоч спільно і хоч разом / суперечливих і таких що не завжди перебувають у мистецьких у згодах, а інколи перебувають і в режимах гострих протиріч, художників.