Як врятувати Донецьке городище?

Харківщина, як інші області України, має давню історію, яка не обмежується приходом у міжріччя Дінця, Рогані і Лопані поселенців – козаків гетьманів Гуні та Остряниці (Острянина). Отже, козацькі слободи не стали першими сталими поселеннями Слобідчини.

А історія поселень на місці Харкова почалась ще у часи бронзи (приблизно VII тисячоліття до Р.Х.) на берегах річок. На одному з них вже у часи Київської держави (ХІ-ХІІ століття) на березі ріки Уди існувало місто, яке згадується у «Слові о полку Ігоревім». Серед істориків воно називається Донецьким городищем (бо знаходиться в басейні Сіверського Дінця).

Залишки городища, які знаходяться в Октябрському районі Харкова, муляють око багатьом скоробагатькам та іншим людям, далеким від пошанування і розуміння історії. Та й в часи СРСР це місце, прообраз Харкова, якось не привертало уваги влади, яка більше переймалася виконанням плану з виробництва тракторів, танків та літаків. Тому нема чому дивуватися, що й зараз доля городища нікого з влади не обходить, хоча воно має державний реєстраційний номер, як пам’ятка історії та культури. Проте занесення до реєстру і номер не рятує городище від лихих людей. Кілька років тому хтось поставив на городищі хрест, а новоявлені язичники зробили там капище, понатягавши туди великі кам’яні брили. Територію городища також облюбували любителі випити на свіжому повітрі, перетворюючи його на смітник. Ще на березі Уди біля самого городища проводиться щорічний фестиваль, який залишає після себе сміттєзвалище. Проте зараз пролунали плани влаштувати на городищі розважальний центр – бо ЄВРО-2012 на носі.

Ці чутки (які на відміну від офіційних повідомлень більш вірогідні) підняли тривогу серед істориків і громадськості. Відомий у Європі (проте не в Харкові) археолог і пам’яткознавець Тетяна Крупа зібрала з приводу цих чуток громадські слухання, які відбулися вчора на історичному факультеті Харківського Національного університету ім. Каразіна. На них були запрошені перші особи міста і області, бо мова йде про історичну і культурну пам’ятку європейського рівня. Проте перші особи звично проігнорували зібрання. З влади була присутня тільки завідуюча відділом культури Октябрьського району, яка своїми силами навряд чи може посприяти ліквідації будівництва (в разі чого) на історичному місці.

В основному на слуханнях були присутні історики, тобто ті, яким не треба пояснювати, яке значення має Донецьке городище як для нас, так і для наших нащадків.

А шкода. Хоча тут і плюси, бо колегам, які добре розуміють становище, швидше знайти спільну мову і прийти до якогось рішення. На слуханнях вирішили створити робочу групу з рятування Донецького городища, яка підготує роз’яснювальну записку владі, що таке городище і для чого його треба охороняти, створить план дій з урятування городища, буде бити на сполох проти будь якого порушування культурного шару цієї історичної пам’ятки.

І посприяє тому, щоб Донецьке городище стало брендом Харкова, бо, як наголосила відома громадська діячка, розробник концепції етнотуризму на Харківщині Вікторія Склярова, Харків у більшості України сприймається лише, як місце ринку Барабашова.