Він розчепив атомне ядро

Одним з багатьох наукових досягнень харківських вчених, які мають значення у світовій науці, є штучне розчеплення атомного ядра у 1932 році.

Один з учасників цього знакового для науки (і як показали подальші події), для оборони СРСР відкриття був Олександр Ілліч Лейпунський. Він народився в багатодітній єврейській родині на сучасному білорусько-польському прикордонні у селі Драїли на Гродненщині 7 грудня 1903 року. У родині було десять дітей, молодша сестра Олександра - Дора, стала також відомим фізиком. З початком першої світової війни родина Лейпунських була вивезена до Ярославля. 1926 року закінчив Ленінградськийполітехнічний інститут (фізико-механічний факультет), де вчився у видатного фізика-ядерника Абрама Іоффе.

До приїзду до Харкова Лейпунський встиг попрацювати у Німеччні на консультації заводів фірми "Дженерел електрик". У 1929 році його направили до Харкова в Українському фізико-технічному інституті АН УРСР (зараз — Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»), спочатку «старшим фізиком з виконанням обов'язків заступника директора», а з 1933 року — директором. Першим науковим і організаційним досягненням Лейпунського стала переорієнтація в середині 1931 року Високовольтної бригади Інституту на ядерну тематику та створення необхідного експериментального обладнання.

Це дозволило йому 1932 року спільно з Антоном Вальтером, Кирилом Синельниковим і Георгієм Латишевим уперше в СРСР здійснити розщеплення атомного ядра штучно прискореними частинками.

1936 року його відрядили до Англії у лабораторію самого Ернста Резерфорда, проте по закінченню відрядження виключили з партії і посадили як англійського шпигуна. Проте під час слідства наркома НКВС Єжова змінив Лаврентій Берія, при якому почався "відкат" репресій. Лейпунський був один з тих, кому вдалося вийти на волю, та ще без судимості за сприянням самого Президента АН УРСР Олександра Богомольця. Він повернувся до Харкова, де попрацював до евакуації восени 1941 року.

Олександра Лейпунського відразу ж призначили директором Інституту фізики та математики АН УРСР (все таки дивна радянська система правосуддя - позавчора перспективний вчений, вчора - ворог народу і шпигун, сьогодні - головний фізик республіки). Згодом Олександр Ілліч - директор Інституту фізики АН УРСР, завідувач сектору Інституту теоретичної та експериментальної фізики АН СРСР, завідувач кафедри і декан Московського інженерно-фізичного інституту.

Від 1949 року Олександр Ілліч Лейпунський працював у Обнінському фізико-енергетичному інституті (якщо хтось забув - це "поштова скринька" з вироблення радянської ядерної зброї), від 1950 року — науковий керівник програми створення в державі ядерних реакторів на швидких нейтронах. Під його керівництвом було розроблено й доведено до практичної реалізації серію дослідницьких і перший в СРСР промисловий реактор на швидких нейтронах у Казахстані.

1963 року Олександру Лейпунському було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці.

Він помер у Москві 14 серпня 1972 року.

1996 року Державному науковому центру Російської Федерації «Фізико-енергетичний інститут» присвоєне ім'я Лейпунського.

2007 р. Національною Академією наук України була заснована Премія НАН України імені О. І. Лейпунського, яка вручається Відділенням ядерної фізики та енергетики НАН України за видатні наукові роботи в галузі ядерної енергетики.