Юрій Шевельов: видатний харків’янин на межі тисячоліть

Поруч з 50-річчям першого польоту людини у космос, яка була пишно відзначена харківською обласною і міською владою, виповнилося 9 років з дня смерті видатного харків’янина, чи не найбільш видатного за всіх уродженців Харкова у ХХ столітті. Мова про Юрія Володимировича Шевельова. Проте цю дату якось у Харкові не помітили.

Видатний вчений-славіст із світовим ім’ям, мовознавець, історик літератури, літературний і театральний критик, активний громадський діяч української діаспори в Німеччині та США Юрій Шевельов залишив по собі 17 фундаментальних наукових праць «Передісторія слов'янської мови: історична фонологія загальнослов'янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979), «Нарис сучасної української мови» (1951) та інші.

Він народився 17 грудня 1908 року і виріс у Харкові, являв собою зразок поліетнічної харківської культури, того згустку національних культур, яким дихає столиця Слобожанщини і які дихають самим Харковом. Юрій Шевельов мав справжнє прізвище Шнайдер, з’явившись у родині етнічних німців, причому батьки майбутнього українського філолога походили з Москви.

Його батько, Володимир Шнайдер, був генералом російської імператорської армії і відповідно - монархістом. у зв'язку з чим на самому початку Першої світової війни змінив своє прізвище із Шнайдер (у російському правописі - Шнейдер) на Шевельов, для чого звернувся за дозволом безпосередньо до самого царя. Як згадував Юрій Шевельов, батько вибрав початкове Ш, «щоб не міняти міток на серветках». Мати Шевельова, Варвара Медер, пізніше змінила місце народження сина у документах на місто Ломжу (Польща), щоб унеможливити перевірку соціального походження сина аж надто цікавими чекістами.

1931 року Юрій Шевельов закінчив Педагогічний інститут професійної освіти (нині Харківський національний університет імені Василя Каразіна). Через вісім років він захистив кандидатську дисертацію під керівництвом мовознавця Леоніда Булаховського і працював викладачем Інституту журналістики (1933 — 1939), потім Харківського університету (1939 — 1943). У Шевельова вчився знаменитий письменник української діаспори в Австралії Дмитро Нитченко, про що писав у спогадах.

Враховуючи, що німці доволі швидко оволоділи Харковом, Шевельов залишився в місті. тепер вже не ясно, чи за своєю ініціативою, чи за обставин. Університет продовжував працювати і за німців, незважаючи на наступну легенду радянської пропаганди щодо заборони навчання українців у вишах і закриття цих вишів. Юрій Шевельов керував кафедрою української філології. Крім того, у журналі «Український засів», яких редагував Аркадій Любченко, Шевельов опублікував кілька власних віршів.

Прекрасно розуміючи, що діяльність в окупованому німцями Харкові, хай навіть не політичну, НКВС не пробачить, він 1943 року подався до Львова, де працював над підготовкою німецько-українського правничого словника, який не був завершений. Проте скоро червоні дійшли і до Львова, тому восени 1944 року Юрій Шевельов намайже півстоліття покинув Україну і переїхав до Німеччини, де працював доцентом слов'янської філології Українського Вільного університету (УВУ) (1946-1949).

Ще наприкінці 1945 року разом з молодими поетами Леонідом Лиманом і Леонідом Пахомовичем (Полтавою) створив об’єднання українських митців за кордоном - Мистецький український рух (МУР), проте очолити його відмовився, передав правління Уласу Самчуку. У 1949 році Юрій Шевельов захистив докторську наукову ступінь в УВУ і підготував книгу «Нарис сучасної української літературної мови».

За запрошенням німецького славіста Макса Фасмера Шевельов читав лекції з російської і української мов у Люндському університеті в Швеції (1950 - 1952), звідки переїхав до США.

Науковий рівень Шевельова оцінили і тут - відразу він став працювати у славетному Гарвардському університеті. Після праць із стилістики і синтаксису: «До генези називного речення» (1947), «Синтакса простого речення» (видано без прізвища автора в Канаді 1951року в англійському перекладі «The Syntax of Modern Literary Ukrainian»), у центр своєї наукової праці Юрій Шевельов поставив написання історичної фонології української мови, що показувала б її розвиток від праслов'янської мови донині на широкому історичному, діалектному міжмовному й текстуальному ґрунті з установленням системно-причинових зв'язків між окремими фонетичними змінами («A Historical Phonology of the Ukrainian Language», 1979). Попередніми студіями до цієї праці були характеристика сучасної української літературної мови («Нарис сучасної української літературної мови», 1951), взаємодії її з діалектами головно Чернігівщини й Галичини (підсумовано в «Die ukrainische Schriftsprache», 1966), розмежування української і білоруської мов («Problems in the Formation of Belorussian», 1953), пробні етимологічні студії (вантаж, веремія та ін.), історична фонологія праслов'янської мови («A Prehistory of Slavic» 1964, 1965), серія статей про попередників у проблематиці (Всеволода Ганцова, Олени Курило, Костя Михальчука, Василя Сімовича) і серія статей про окремі пам'ятки давньоукраїнської культури).

Крім широкої філологічної праці Юрій Шевельов під псевдом Шерех займався літературознавством і громадською діяльністю. 1954 року група українських письменників (Іван Багряний, Василь Гайдарівський, Ігор Костецький) разом з Шевельовим заснували об’єднання українських письменників "Слово". яке сконцентрувало сили українського письменства за межами рідної землі.

Науковий доробок Юрія Шевельова оцінили і земляки за кордоном. Двічі - у 1959 - 1961 і 1981 - 1986 роках він обирався Президентом Української Вільної Академії Наук (УВАН). В 1979 році в Гейдельберзі була опублікована фундаментальна праця Шевельова «Історична фонологія української мови». Найважливіші літературні і театральні статті зібрано в книзі «Ein neues Theater» (1948), «He для дітей» (1964) і «Друга черга» (1978).

Юрій Шевельов також зредагував і видав збірки творів Василя Лиманського (Мови) (1969), Василя Сімовича, якого вважав своїм учителем (1981, 1985). Він очолював знаменитий культурологічний часопис "Сучасність" (грудень 1978 - квітень 1981), працював над україномовним та англомовним виданнями "Енциклопедії Українознавства". Шевельов був редактором багатьох наукових і літературних журналів і серій, зокрема серії «Historical Phonology of the Slavic Languages».

Юрію Шевельову повезло - він таки дочекався незалежності України і зміг приїхати на батьківщину, де почали видаватися його праці, за які він отримав 2000 року Шевченківську премію. гроші від якої Шевельов передав на розбудову Української гімназії №6 у рідному Харкові. Він був почесним доктором Альбертського (Канада, 1983) і Люндського (Швеція, 1984) університетів та відродженої Києво-Могилянської Академії (1992).

Себе Юрій Володимирович зараховував до людей "третього Харкова". Історію рідного міста він ділив на перший - козацький Харків (1654-1850 рр.) з Квіткою-Основ’яненком, Каразіним, другий - купецький (1850 (приблизно) - 1920), третій - Харків українського культурного відродження (1920-1933 рр.) і четвертий - радянський (триває досі, бо переважна більшість харків’ян досі не прокинулася). Щоправда, повернутися навічно в рідне місто він не зумів.

Юрій Шевельов помер у Нью-Йорку. Усвідомлювати його майже нелюдський науковий і творчий доробок ще доведеться і його землякам і всім українцям, в Україні і за Україною сущим.

Вічна пам’ять тобі, видатний харків’янине!