«Собор Паризької Богоматері»

Історики і літературознавці кажуть, що свій роман «Собор Паризької Богоматері» Гюго написав, захищаючи готичний храм, який його сучасники хотіли перебудувати.  Проте собор вистояв, і   вже більше восьми з половиною століть продовжує залишатися одним з головних символів французької столиці. А герої одного з найпопулярніших у світі літературних бестселерів  живуть третє століття, у тому числі в кіно («Горбань Собору Нотр Дам»), опері («Есмеральда»), балеті («Донька Гудули»). А з популярністю знаменитого мюзиклу «Собор Паризької Богоматері» Ріккардо Коччанте (1998) успішно змагається однойменний балет, поставлений ще   в 1884 році на музику італійця Чезаре Пуньї.

 Авторами хореографії  балету про красуню Есмеральду і потворного, але щиросердного  дзвонаря собору  були  в різний час Жюль Перро, Маріус Петіпа, Олександр Горський, Ролан Петі (останній співпрацював з сучасним французьким композитором Морісом Жарром).

         У Харкові цю історію уперше утілили на сцені видатні українські балетмейстери Павло Вірский та Микола Болотов в 1933 році. Вони відомі й тим, що через декілька років створили в Києві ансамбль народного танцю, який  існує до наших днів. А ось хореографія балету «Собор Паризької Богоматері» на харківській сцені відтоді не раз змінювалася. Її варіанти представили  тут Василь Литвиненко (1948), Наталя Данилова (1952), Віктор Шкилько (1985). в хореографічній версії народної артистки України Євгенії Хасянової, і теж на основі балетної класики. Втім, суть сюжету, розказаного  Віктором Гюго,   за ці десятиліття і навіть століття майже не змінилася. Тож глядачі, як і раніше,   радітимуть  зустрічі з  перекладеною на танець історією кохання, яке виявилось міцнішим за кам'яні мури Собору  Паризької Богоматері.